Такі – да! – Ну, і жо?
Основа цього матеріалу була підготовлена ще за результатами зустрічей українських видавців, письменників і журналістів з польськими видавцями і критиками у Кракові та Варшаві в 2004 році. І деякі її фрагменти публікувались у різних українських ЗМІ у тому ж році. Метою цих зустрічей було інформування українських видавців про те, що діється на польському ринку книжки на той час і здійснювалось за рахунок Міністерства культури Польщі. Так розпочався рік Польщі в Україні.
Загальна інформація
Відсутність державних видавництв і жорстка конкуренція. Перехід від універсальності до спеціалізації видавництв, що свідчить про стабільність і структурованість ринку, значне зростання книжок вітчизняних авторів у порівнянні з перекладними (від 10-15% в середині 90-х до 40% сьогодні), переоцінка поняття «бестселер» (сьогодні у Польщі, бестселер — це книжка, яка продається накладом, більшим, аніж 12000 примірників на рік) — часи, коли чимало книжок продавались півмільйонними накладами, у Польщі, як і в Україні скінчились на початку 90-х.
Пропозиція перевищує попит — величезна кількість новинок приводить до того, що читач не встигає за ними. Через те, інколи, спостерігається така, на перший погляд, дивна ситуація: книжка, яка спочатку дуже гарно продавалась і заповідалась на бестселер, через місяць-два практично перестає купуватись. Тому польські видавці дуже обережні з друкуванням великих накладів — вони воліють, при потребі, робити додруки, тим більше, що 3-5 тисяч примірників книжки, можна отримати з друкарні за кілька днів. З тієї ж причини, стартові наклади художніх книжок, навіть тих, які є світовими бестселерами, не перевищують 2-3 тисяч. Виняток складає лише «вєрняк» типу Гарі Потера, нових книжок Коельйо та кількох «розкручених» польських письменників, наприклад, Катажини Грохолі чи Єжи Пільха.
У 2005 році до «вєрняка» потрапив і Любко Дереш: стартовий наклад його роману «Культ» склав 6 тисяч примірників, три з яких було продано впродовж перших 10-ти днів.
Особливістю бестселерів є те, що їх наклади для художніх перекладних книжок і художніх книжок польських авторів, є практично однаковими (знову ж таки, якщо йдеться не про світовий бест типу Коельйо, який продається через найпотужнішу систему книга-поштою «Świat Książki», власником якої є Bertelsmann, або твори Яна Павла ІІ). Так, у 2003 році, 2-4 сходинки у списках бестселерів, як польської, так і перекладної літератури, зайняли книжки які були продані накладами близькими до 60 000 кожна. Перші ж місця виглядали так. Польська література: Ян Павло ІІ «Триптих римський. Медитація» — 520 000 примірників... Перекладна література: Паоло Коельйо «Пілігрим» 220 000 примірників (але це — «Świat Książki»...)
Цікавим є також те, що у польського читача зростає інтерес до літератури факту. Свідченням цього є наклади бестселерів у цій ніші, які сягають 30-40 тисяч примірників на рік. Так, наприклад, книжка Ришарда Капусьціньського «Автопортрет репортера», яка вийшла в світ у видавництві Znak, розійшлась у 2003 році накладом 34 000 примірників.
Подібно, як і в усьому світі (в Україні також), у Польщі з’являються зовсім юні письменники, які здобуваються на не аби яку популярність. Це, передовсім, Дорота Масловська (1983 р.н.) та Мірослав Нагач (1984 р.н.) (до речі, цього року його дебютна книжка побачить світ українською мовою у видавництві «Кальварія»). Так книжка Масловської «Війна польсько-російська під прапором біло-червоним» 2003 року посіла друге місце у списку бестселерів з накладом 60 600 примірників, пропустивши поперед себе лише абсолютний бест — книжку Яна Павла ІІ...
Звичайні наклади книжок поетичних і наукових у Польщі, нічим не різняться від українських. Так поезія видається накладами 300 — 1000 примірників, а наукова література (у тому й перекладна) — 500 — 1500. Однак, і тут бувають винятки. Так, Ришард Криніцкі — головний редактор некомерційного (в тому сенсі, що не видає «комерційної», в звичайному розумінні, літератури) видавництва А5 (штат — 2 працівника — чоловік і дружина) розповів історію абсолютно фантастичну. Це видавництво видає, передовсім, поезію високої якості (Віслава Шимборська, Станіслав Бараньчак, Збігнєв Герберт etc.) при особливих вимогах до якості поліграфії. Цілком природно, що в жорстких ринкових умовах, такому видавництву особливо важко. Був момент, коли видавництво було на грані фінансового краху. І тут... Шимборська отримує Нобелівську премію, власне, за ту збірку поезій, яка вийшла в А5. Не інтригуючи, повідомляю результат: 125 тисяч примірників нового накладу цієї книжки було продано упродовж року. А 2003 року це ж видавництво продало майже 50 тисяч примірників дуже дорогої книжки коротких сатиричних віршів тієї ж Шимборської (з кольоровими колажами автора) «Римованки для великих дітей».
Динамічний розвиток польського книжкового ринку, прозорі і сталі «правила гри» на ньому (передовсім у законодавчому полі), сприяли припливу великих західних інвестицій у польський видавничий бізнес...
На польському книжковому ринку проглядаються обнадійливі, для українських видавців і письменників, тенденції. Тут уже «наїлися» перекладної західної літератури, і, видавці почали звертати увагу на, більш близьку до польської ментальності, літературу країн центральної та східної Європи. Переклади з чеської, словацької, сербської, мадярської, російської літератури вже нікого не дивують. Натомість, українська література і досі залишається для поляків terra incognita, хоча видавці, з якими ми зустрічались, вже виявили до неї справжній інтерес. І лише від нас, українців, залежить, чи скористаємось ми цим шансом.
У 2005 році ці тенденції вилились у справжній бум. Минулого року єдиним польським видавництвом, яке систематично ризикувало видавати переклади сучасної української художньої літератури, було видавництво Czarne. У цьому році воно підтвердило реноме «самого українського» польського видавництва і додало до свого книжкового репертуару нові переклади Андруховича, Прохаська і Жадана. Правда, Czarne - невелике видавництво, яке видає книжки невеликими накладами і, в основному, за рахунок грантової підтримки.
Але в 2005 році системний інтерес до сучасної української літератури з’явився й у великих, чисто комерційних, видавництв. Зокрема, Prószyński i S-ka, окрім «Культа» Дереша, ще цього року планує видати його «Архе» і розглядає можливість видання цілого пакету творів сучасних українських авторів, запропонованих їм видавництвом «Кальварія». І якщо видавництво Czarne працює, як правило, безпосередньо з авторами, то Prószyński i S-ka, як і інші великі комерційні видавництва, воліє працювати з літературними агентами, або з видавцями.
Дистрибуція і продаж
Гуртовні. У Польщі розвинена мережа книжкових гуртівень, та кілька потужних дистрибуційних мереж у яких представлено практично весь видавничий асортимент. Без цих структур практично не змогли б вижити, передовсім, малі видавництва, які не мають власної потужної системи дистрибуції. У гуртівнях представлено практично повний видавничий асортимент цих видавництв. Тут будь-який власник, навіть невеликої книгарні, може побачити і вибрати книжки практично усіх польських видавництв. Однак, і нарікань від власників невеликих видавництв на гуртовиків ми вислухали немало. Головне з них — важко «вибити» гроші за уже продані книжки. Але теж саме може сказати видавець у будь-якій країні...
Книжкові мережі. Їх у Польщі є декілька. Але найпотужнішою є система супермаркетів EMPiK. Сьогодні ця мережа налічує більше ніж 70 магазинів, у яких такий стандартний набір товарів: книжки, колосальний вибір друкованих ЗМІ (як польських так і зарубіжних), компакт-диски (передовсім музичні), аудіо-відео касети і... парфуми.
Книгарні. Вражає їх неймовірна (за українськими мірками) кількість у центральній частині Кракова та Варшави. Лише в районі краківської Ринкової площі, я нарахував щонайменше 20 книгарень. Подібна ситуація в центральних містах інших польських воєводств. Гірше з книгарнями у невеликих містечках, але тут спасає наявність кількох потужних систем «книга-поштою». Парадоксальним, з огляду на українські реалії, є те, що ціни на книжки, які замовляються поштою, або через Інтернет, є нижчими (sic!), аніж ціни на ці ж книжки у книгарнях. Однак, парадоксальним це виглядає лише тому, що в Україні абсолютно неймовірні поштові тарифи на пересилання книжок та будь-які інші поштові послуги, а у Польщі, як і у всякій іншій цивілізованій країні, поштові тарифи на обслуговування книжкових пересилань є пільгові.
Тепер, власне, про ціни на книжки. Тут уповні реалізується чудова фраза з книжки «Маркетинг у книжковій справі» Яцека Влодарчика (одного з керівників краківської фірми Book Marketing Research, добре знаного українським видавцям): «Книжка — не горілка і мусить бути дорогою». Так от, ціна книжки початкуючого польського автора, у м’якій палітурці обсягом у 200 сторінок коштує у краківській книгарні щонайменше 25 злотих, що еквівалентно вартості 15 пляшок пива. Один томик зібрання творів Станіслава Лема у твердій палітурці коштує від 45 до 63 злотих, що еквівалентно вартості добового проживання у недорогому краківському готелі. А за новий українсько-польський словник Анатолія Івченка мені довелось викласти 75 злотих (3.8 злотувки= $1, сьогодні це 3,2 до 1)...
І ще одне порівняння для «борців» за дешеву книжку. Відомо, що Краків — місто туристичне, і ціни на продукти харчування чи послуги на Ринковій площі, у порівнянні з цінами на ті ж продукти чи послуги вже на віддалі
Системи «книга-поштою». Крім того, що практично кожне велике видавництво продає свої книжки через пошту і має власну базу розсилки та поштовий каталог, є два об’єкти, вартих окремої уваги.
Перший з них — «Świat Książki». Під такою «милою» назвою діє у Польщі міжнародний медіагігант Bertelsmann. Це типовий книжковий клуб, за зовнішніми ознаками і кількістю абонентів чимось подібний на наш «Клуб сімейного дозвілля». Тільки на відміну від нашого вітчизняного «клубу», «Świat Książki» не пропонує читачам сусідський секонд-генд. Крім майже мільйона поштових абонентів «Świat Książki» має ще й мережу власних книгарень. Звичайно, більшість польських видавців нарікають на Bertelsmann-івське дітище, бо ніхто з них, крім «Світу книжки» не може дозволити собі витрачати такі кошти на рекламу і промоцію, а також платити авторам фантастичні гонорарні аванси. Власне найбільше претензій ми вислухали щодо «купівлі» авторів, «розкручених» польськими видавцями. Найхарактернішим прикладом тут може слугувати Єжи Пільх, твори якого, раніше видавало лише краківське Wydawnictwo Literackie.
Другий — це Klub Książki Księgarni Krajowej створеного варшавським видавництвом Prószyński i S-ka, який має кількасот тисяч абонентів і намагається конкурувати з Bertelsmann-івським гігантом. Особливістю цього клубу є те, що майже 10% замовлень він отримує через Інтернет. В якомусь сенсі — це найбільша польська Інтернет-книгарня.
Промоція
Польські видавці уповні опанували західні промоційні технології. Тут, як і в усьому цивілізованому світі, на відміну від України, спрацьовує «стандартний набір»: публікації у центральній пресі (особливо інтерв’ю з авторами), поїздки країною і зустрічі з читачами (так звані «траси»). Потужні видавництва використовують, також, методи масованого інформаційного натиску. Так, коли новинку презентує Bertelsmann-нівський «Świat Książki», то в перший день продажу книжки в усіх книгарнях Польщі з’являються плакати, рецензії в пресі, інтерв’ю з автором на TV і пряма телевізійна реклама. Правда, треба відзначити, що в Польщі лише Bertelsmann може собі дозволити телерекламу книжок — інші видавці, через занадто високу ціну не мають такої можливості.
Польські журналісти можуть гордитися — поляки, на відміну від українців, не втратили довіри до вітчизняних ЗМІ. Рецензія на книжку, або інтерв’ю з її автором, у впливовій (неспеціалізованій) газеті або журналі, маже одразу спричиняє зростання продажу цієї книжки. Про книжкові новинки регулярно пишуть практично усі масові друковані ЗМІ — цього не роблять лише маргінальні видання. Польські журналісти стверджують, що інформація про книжкові новинки лише підвищує інтерес до ЗМІ та підіймає їх рейтинг.
Найвпливовішим загально польським виданням є, безумовно, щоденна «Gazeta Wyborcza», яка виходить півмільйонним накладом (вікендовий випуск має майже мільйонний наклад). Тут, крім інтерв’ю, та рецензій часто можна зустріти аналітичні матеріали на тему книжкового бізнесу, а також щомісячні списки книжкових бестселерів. А є ж ще «Polityka», «Rzeczpospolita» та інші. У цих газетах майже неможливо уявити собі «джинсу» (заказуху). За словами польських критиків, яким важко прожити на свої університетські чи якісь інші ставки, для цілком достатнього наповнення їхнього власного бюджету достатньо опублікувати 2 — 3 рецензії на місяць у «пристойних» виданнях. Тому, ці критики ніколи не підуть на «заказуху». Їхній капітал — це їхнє добре ім’я і кваліфікація. Достатньо «проколотись» лиш один раз, і дорога на сторінки впливових видань буде закрита. В Україні ж, де політична журналістика підірвала всяку довіру до друкованих ЗМІ, просто не існує видань подібного рівня.
Наскільки потужним є вплив польських ЗМІ на рівень продажу книжок, демонструє такий приклад. Одне з найцікавіших краківських видавництв «Znak», презентуючи книжку Френсіса Фукуями «Крах людини», власним коштом привезло до Польщі цього всесвітньо відомого американського філософа (польські видавці вже можуть собі це дозволити), і влаштувало йому марафон з інтерв’ю, зустрічей та презентацій, тривалістю у півтори доби. В результаті, видавництво за один тиждень (sic!) продало 5 тисяч примірників цієї книжки, при ціні 50 злотих за примірник...
Практично ніякого впливу на продаж книжок у Польщі, так само, як і в Україні, не має спеціалізована «літературна та книжкова» преса. (Щоправда в Україні, ніякі ЗМІ, навіть телебачення, практично не вливають на продаж книжок). Ці видання мають невеликі наклади й існують, або на дотації, або на гранти. Це — чисто фахова література.
Значний вплив на промоцію і продаж мають літературні премії. І не лише Нобелівська, як в описаному вище випадку з Шимборською. Так, найпрестижніша польська літературна премія NIKE, практично гарантує, що наступна книжка автора буде бестселером. До речі, хоч ця премія не є державною (головним організатором її є «Gazeta Wyborcza», а членами журі — визнані діячі культури і мистецтв), вручає її Президент Польщі, який вважає це для себе за велику честь. Член журі має право і не запросити президента вручати цю премію, але тоді його шанси бути вибраним на наступний термін будуть дуже малими.
І кілька зауважень, які демонструють ще недостатню «європейськість» Польщі щодо книжки.
Так, та ж «Gazeta Wyborcza», ще не так давно мала окремий щотижневий «книжковий блок». Однак видавець, з чисто комерційних міркувань, вирішив його позбутись, і інформація про книжки тепер подається тут серед інших новин культури.
Усі спроби польських видавців лобіювати на польських телевізійних каналах «книжкові» передачі терплять фіаско. Ні, передачі створюються. І передачі дуже цікаві. Спочатку вони йдуть у прайм-тайм, потім власники телеканалів, посилаючись на не достатньо високий рейтинг цих передач, зсувають їх поближче до півночі, а з часом і зовсім закривають. До болю знайома ситуація…
Деякі особисті враження
Від багатьох польських літераторів старшого покоління, а також від деяких критиків і видавців (того ж віку) можна почути таку фразу: «Література скінчилась! Є лише ринок книжки». І, на перший погляд, у цих словах є доля правди. Так, під час усіх зустрічей з польськими видавцями, як заклинання, звучало слово pieniądze... До списку польських бестселерів нерідко потрапляють дуже посередні за літературною якість твори, а найвартісніше з сучасного доробку польської літератури не знаходить свого читача на Заході, у той час як польська «попса» впевнено торує собі дорогу у німецьких та англійських перекладах. Ще одним потвердженням цієї сумної тези є те, що з усієї сучасної російськомовної літератури, на польському книжковому ринку з’явились передовсім Марініна, Донцова, Акунін і Пелевін... Правда, за визнанням самих польських видавців, причиною цього є їхнє незнання російської і, тим більше, української літературної ситуації. Тому вони (польські видавці) орієнтуються поки-що на те, що перекладено німецькою та англійською.
Про «кінець літератури» мені доводилось чути у Львові, Києві, Варшаві, Парижі, Франкфурті, Мюнхені та, навіть, у Бібрці... Про це говорили письменники і видавці різних країн і народів, з якими випадала нагода поговорити про літературу і книжку. Такі розмови були, є і будуть. І нема на то ради.
Але, маючи перед очима ситуацію в Україні, а тепер і в Польщі, можу з упевненістю сказати (майже за Марком Твеном): «Слухи про смерть української і польської літератури дещо перебільшені...». Цю тезу підтверджують враження від цьогорічного Варшавського книжкового ярмарку, де люди вистоюють в чергах, щоб тільки потрапити на цю подію чи-то підписати куплену книгу в автора.
Отже про літературно-видавничу ситуацію в Польщі
Загальні тенденції. Практично кожне велике видавництво (за влучним виразом одного з керівників видавництва «Znak») мусить мати «дві ноги». Одна — чисто комерційні видання. Друга — видання іміджеві, які часто, особливо на початку, є виданнями збитковими. Без таких видань, видавництво ризикує втрати прихильність критиків і впливових ЗМІ.
Однак, далеко не завжди, видання комерційні є «літературною попсою». Так, краківське Wydawnictwo Literackie (колишнє державне видавництво, у минулому чимось подібне до «Дніпра», або «Каменяра» радянського взірця, а сьогодні — ТОВ з іноземними інвестиціями), робить комерцію на тому, що є монополістом у виданні Гомбровіча, Лема, а до останнього часу було ексклюзивним видавцем Єжи Пільха (поки його не перекупив Bertelsmann). Погодьтесь — незлецька «попса».
Майже стандартними, для польських видавців, є такі пропорції: 10% назв є a priori збитковими, 10% — прибутковими (добре, коли серед них є, бодай, два бестселери), а 80% видань дозволяють вийти на «нуль». Отака видавнича арихметика. Через те, інколи спостерігається «дрейф» авторів бестселерів із одного видавництва в інше, яке пропонує кращі умови. Так, зокрема, сталося з Катажиною Грохолею, яка з видавництва W.A.B., частково «дрейфувала» в більш комерційне видавництво Prószyński i S-ka. Однак і W.A.B. і «Znak» теж «не пасуть задніх» у спробах знайти «бест». Крім польських авторів, вони пробують польський ринок перекладними бестселерами не лише з Заходу, але й зі Сходу. Так W.A.B. експериментує не лише з Імре Кертешем, а й з Пєлєвіним, Марініною і Забужко. Натомість «Znak» пропонує полякам Куркова...
Видавничий асортимент. Одразу скажу, що мова піде лише про літературу. Словники (особливо державної мови), довідники, енциклопедії etc. — від їх кількості і різноманіття у польських книгарням болять очі. І за Україну просто соромно.
Отже про літературу. Якщо йти за жанровими нішами польського книжкового ринку у порівнянні з українським, то можна побачити багато подібного та відмінного в усьому, крім перекладної літератури. (У Польщі, як в усякій цивілізованій державі, на відміну від України, перекладається все цікаве, що з’являється у світі, і перекладається дуже швидко).
Отже чим, власне, польська література, яка матеріалізується у книжку, відрізняється від літератури української.
а) Польська класика є у Польщі літературою комерційною, і, виходить у світ, та продається неймовірними накладами. Українська ж класика видається, як це не смішно, передовсім на «західні» гранти або у страшенно примітивному і «кастрованому» виді державним коштом. У книгарнях її практично немає (!!!). Як же ж треба не любити свою державу, щоб на держаному рівні підтримувати таку ненависть до рідної класики...
б) Художня література, писана духовними особами. Це у Польщі — майже завжди бестселери. Поезія Івана Павла ІІ і ще кількох польських духовних осіб є у поляків поза конкуренцією. Наклади, проданих упродовж року, книжок таких авторів, вимірюються сотнями тисяч примірників. Нажаль, в Україні духовні особи, за винятком хіба лиш Гузара, не мають жодного морального авторитету. Але Любомир Гузар, нажаль, не пише світської літератури.
в) Література другої половини ХХ століття і початку століття ХХІ.
в-1) «Жіноча література». Найпопулярніші польські «мильниці» не мали б жодних шансів в Україні, бо усі польські «бестселерні» авторкині (Грохоля, Совá, чи навіть Хмєлєвська) є настільки слабшими од Марини Меднікової, Марини Гримич, Лариси Денисенко, Христини Талан, Ірен Роздобудько etc., що видавати їх переклади в Україні було б просто смішно... І це при тому, що та ж Грохоля продається у Польщі накладами понад 200 тисяч на рік...
в-2) «Наукова фантастика та фентезі». Феномен Станіслава Лема зумовив сталі традиції існування цього жанру в Польщі — поза Лемом, є щонайменше 3 продовжувача цього жанру. Недаремно краківське Wydawnictwo Literackie видає повне зібрання творів цього класика жанру. А його «Соляріс» і досі, після більш ніж сорока років своєї присутності на ринку, потрапляє до списку польських бестселерів. Нажаль, в Україні цей жанр, майже повністю, так само, як і фентезі, перекочував до мови російської. І вплив Гоголя, Булгакова та Стругацьких тут недооцінювати неможливо. І невипадково, майже уся краща «російська» фантастика і фентезі творяться в Україні...
в-3) Просто література. Мова йде про добротну художню літературу. Тут і в Польщі і в Україні ситуації подібні — якісного письма є немало, але у мене склалось враження, що в Україні прогрес йде швидшими темпами: відбувається письменницька ініціація в усіх вікових групах, од тінейджерів до 50-60 літніх людей. Шкода, якщо реалії українського книжкового ринку, знову «присплять» цей прогрес. У Польщі такого потужного «пробудження» немає — там йде звичайне літературне життя.
в-4) Література тінейджерів. Тенденція до появи романістів у віці 16-18 років є загальносвітовою. Свої літературні вундеркінди є вже і в Штатах і в Італії і в Польщі і в Україні. Просто у нашому світі люди і інтелектуальному і в психологічному і в моральному плані (не говорячи вже про фізіологічний) дорослішають значно раніше. Їм є що сказати. І є кому сказати. У Польщі є два осередки, які притягають до себе молоді таланти. Перший — видавництво Czarne, яке відкрило Мірослава Нахача (1984 р.н.). Другий — краківський часопис Ha!art, багато в чому подібний до нашого «Четверга». І якщо про Czarne в Україні відомо немало, як завдяки постаті його керівника письменника Анджея Стасюка, так і завдяки Юрієві Андруховичу, чиї твори виходили у цьому видавництві (мабуть не останню ролю у тому, що Німці вирішили видати твори Андруховича, зіграло саме це видавництво), то про Ha!art знає дуже обмежене коло.
Пйотр Марецкі робить Ha!art практично сам, так само, як Іздрик до останнього часу робив «Четвер» (сподіваюсь Іздрикові зробилось трохи легше, після того, як йому на поміч прийшла Софія Андрухович). Ha!art є літературно-мистецьким часописом для наймолодших, а відбір текстів залежить лише від смаку Марецького (як у «Четвергові» від Іздрикового). Виходить Ha!art, як і «Четвер» нерегулярно, але на відміну від останнього, Ha!art існує лише на гранти. Ще одна подібність: — Ha!art розпочав видавати власну книжкову серію. Тепер про відмінності. Ha!art розпочав видання книжок, яких поки що немає в Україні. Це — Інтернет-література. Тобто література, яка писалась не для друку на папері, а саме для Інтернету. Проект, на перший погляд, виглядає дуже цікавим. Інтернет-література справді відрізняється від літератури «паперової». Ще однією особливістю Ha!art-у є те, що він став осередком, довкола якого, групується молодь з лівими політичними поглядами, яка має антиглобалістські настрої і вороже ставиться до утвердження в Польщі цінностей суспільства споживання. Ці настрої вже знайшли своє вираження у кількох книжкових проектах Ha!art-у.
в-5) Література факту. Цей різновид літератури у поляків, як і в усьому світі, набуває дедалі більшої популярності. Причому наклади бестселерів тут вже є порівняними з накладами «мильних» бестів. Нажаль, в Україні ця література є в зародковому стані, і, поки що, як правило, обмежується сферою криміналу і політики.
…
Цьогорічна весна була початком року України в Польщі, однак українська сторона не зробила жесту, адекватного польському-2004. Більше того, в рік України в Польщі, український державний стенд на Варшавському книжковому ярмарку виглядав, якщо не убого, то, як мінімум, дивно. Можливо, на думку державних чиновників, газета «День» з її книжковою серією, видавництво «Емма» з книжкою «Україна – козацька держава» вартістю 360 євро, видання МАУПу, ПП «Пресса» та журнал «Дім. Сад. Город», дійсно, найбільш повно і достойно представляють українську книжку на польському ринку?
Опубліковано www.proza.com.ua
