Способи дискредитації супротивника у стародавніх римлян та їх ворогів-2*

* Фрагмент з книжки «Розвідка та інші таємні служби

Стародавнього Риму і його супротивників»,«Кальварія», 2008

3. Операція Ганнібала з дискредитації римського полководця Фабія Максима і її наслідки

Під час другої пунічної війни одним з найнебезпечніших супротивників Ганнібала, який вторгся до Італії, став римський полководець Фабій Максим...

Не маючи можливості нав'язати Фабію Максиму генеральну битву в зручному для себе місці, Ганнібал став шукати способи його усунення яким-небудь іншим чином. Заманити Фабія в засідку теж не вдавалося і Ганнібал вирішив спробувати усунути Фабія руками самих римлян. Зробити це можна було, тільки зганьбивши Фабія.
Цей варіант дискредитації став класикою воєнного мистецтва і його наводять як приклад багато письменників того часу, як і те, яким чином Фабій Максим відкинув всі підозри на свою адресу. Так, Фронтін повідомляє про це в своїх «Стратагемах»: «Ганнібал, бажаючи безславністю підірвати авторитет Фабія, з яким не міг порівнятися ні доблестю, ні військовим мистецтвом, не чіпав його полів, спустошивши всі інші. У відповідь Фабій оголосив свої володіння суспільним надбанням і цим проявом величі духу досяг того, що громадяни не узяли під сумнів його сумлінність» (Front. «Strat.». I. VІІІ. 2).
Здавалося б все просто – вигадка Ганнібала не вдалася, оскільки Фабій своєю мудрістю без особливих зусиль зруйнував його задуми. Однак навіть одне твердження про те, що Ганнібал, полководець, якого римляни 16 років не могли витиснути з Італії, «не міг порівнятися» з Фабієм «ні доблістю, ні військовим мистецтвом», примушує дещо завагатися в ствердженні Фронтіна і подивитися, що пишуть про це інші автори.
Набагато детальніше і більш зважено пише про це Тіт Лівій. І якщо уважно вивчити розповідь Тіта Лівія, то перед нами виникне зовсім інша картина подій.
Карфагенський головнокомандуючий вірно вибрав момент для своєї акції. Наприкінці 217 року до нашої ери Фабій Максим після багатьох своїх успіхів допустив прорахунок, – «Ганнібал, спустошивши Кампанію, опинився замкнений Фабієм між містом Казіліном і горою Каллікулою; але Ганнібал, прив'язавши хворост до рогів биків і підпаливши його, обернув у втечу римський загін, що займав Каллікулу, і таким чином вийшов з ущелини» (T. Liv. «Perioh.». ХХП).
Людям, які не знали всіх обставин справи, могло здатися, що Фабій просто прогавив цей прорив. Однак спробуємо уявити себе на місці римського диктатора. Після того, як все з'ясувалося, будь-кому було б дуже легко ухвалити правильне рішення. Проте чи правильно було ризикувати більшою частиною римської армії, покладаючись на успіх, тоді, коли в нічній млі на римські застави помчали розлючені бики? «Перелякані вогнем, що палав на голові, мучені болем (полум'я палило по живому), бики, немов збісилися. Вони понеслися в різні боки, підпалюючи навколо кущі і гілки; здавалося ніби горять і ліси, і гори; трясучи головами, бики тільки роздували вогонь; враження було таке, ніби на всі боки розбігаються люди. Солдати, поставлені біля входу в ущелині, побачивши над собою і по гірських вершинах якісь вогні, вирішили, що вони оточені і пішли зі своїх постів» (T. Liv. ХХII. 17. 2-4). За цією лавиною вогню і розлючених тварин йшла готова до бою карфагенська армія. Чи можна було утримати її в тих умовах ?
Фабій вирішив, що ризикувати в цьому випадку не варто. «Нічна тривога була помічена Фабієм, але він визнав, що тут пастка, і не бажаючи битися вночі, протримав своїх солдатів в укріпленому місці» (T. Liv. ХХII. 18. 1). Можливо, карфагенян і можна було розбити, але можливо, що стриманість Фабія, врятувала римлян від нової поразки.
Як би там не було, а Ганнібал знову почав спустошувати то одну, то іншу область Італії. У Римі ж росла незадоволеність диктатором. Вже потім, через багато років, Фабія Максима вихваляли за проявлену ним повільність, але тоді римляни ставили це йому в провину. Особливо посилилася незадоволеність римлян після того, як під час короткочасної поїздки Фабія Максима до Риму для здійснення жертвопринесень, його начальник кінноти виграв невелику битву. ... і в Римі, і у військах все більше людей починали вважати, що Фабій Максим не та людина, яка могла б привести Рим до перемоги. Ось тут то Ганнібал і додав сумнівів у серця римлян, влаштувавши свою провокацію, причому зовсім не безрезультатно. За словами Тіта Лівія, «дві обставини ще збільшили нелюбов до диктатора: про першу потурбувався підступний Пунієць*: коли перебіжчики показали йому садибу диктатора, він все навколо випалив дотла, а садибу Фабія наказав не чіпати, щоб це наводило на думку про якусь таємну змову; другою такою обставиною став вчинок самого Фабія, на перший погляд сумнівний, оскільки Фабій не дочекався сенатського схвалення, але що згодом звернутий до більшої його слави. При обміні полонених вожді римський і карфагенський погодилися, щоб, як було заведено в Першу Пунічну війну, та сторона, яка отримає більше людей, ніж поверне, заплатила б за цю різницю – по два з половиною фунти срібла за людину. Римляни отримали на двісті сорок сім чоловік більше, ніж карфагеняни, а з сріблом, яке слідувало за них сплатити, виходила затримка – сенатори, з якими Фабій не порадився, затягували обговорення цієї справи; тоді він, пославши свого сина Квінта, продав через нього свій неторкнутий ворогом маєток і погасив державну заборгованість з приватних засобів» (T. Liv. ХХII. 23. 4-8).
Щоб зрозуміти, чому Фабій так прагнув стримати своє слово, треба знати, яке значення римляни надавали тоді своїм словам. Пригадаємо, як узятий в полон карфагенянами в Африці під час Першої Пунічної війни консул Марк Атілій Регул, давши слово повернутися, був відправлений ними до Риму з пропозицією про мир. Замість того щоб рекомендувати римлянам укласти мир, Регул переконав своїх співгромадян продовжувати війну до переможного кінця. Однак до Карфагена він повернувся, оскільки такаю було його обіцянка, хоча карфагеняни віддали його після цього мученицькій страті.
Так само неприпустимо було порушити своє слово і для Фабія Максима. Знаючи це, Ганнібал міг спеціально задумати обмін військовополоненими саме в цей час.
Якщо це було так, то вже не одна, а обидві названі Тітом Лівієм обставини, що викликали нелюбов римлян до диктатора, були підстроєні Ганнібалом. Додамо, що і деякі дрібні поразки, які карфагеняни потерпіли в сутичках з римлянами у відсутність Фабія, також могли бути наперед підстроєні Ганнібалом. Фабій наказував своїм полководцям не вплутуватися в битви. Не ризикуючи порушити заборону, у великі битви вони не вступали, але постійно перемагаючи в дрібних сутичках, починали щиро вважати, що не можуть повністю розгромити ворога тільки через заборону Фабія.
Незадоволеність римлян росла. Дійшло до відкритих звинувачень. Так народний трибун Марк Метілій заявив перед співгромадянами: «Це нестерпно: диктатор заважає вдалому веденню війни не тільки за своєї присутності, а й відсутній. Воюючи, він старанно тягне час, щоб подовше зберігати свою посаду і тільки самому розпоряджатися і в Римі, і у війську» (T. Liv. ХХII. 25. 3-4). До Фабія Максима міцно прилипнуло прізвисько «Cunctator» («Повільний»). Пройде всього лише декілька місяців і прізвисько «Кунктатор» отримає для римлян зовсім інший сенс, символізуючи мудрість і обережність Фабія. Утім, це буде після битви при Каннах. А тоді, до тієї битви, це прізвисько звучало як насмішка.
Переконати народ Фабію не вдалося. ...
Докорами в адресу Фабія справа не обмежилася За пропозицією Марка Метілія, народне зібрання Риму вирішило зрівняти в правах диктатора і його начальника кінноти Мінуція, котрий рвався в бій. У обстановці, що склалася, Фабію Максиму залишилося лише підкорятися. Римські війська були розділені наполовину і виграв від цього насамперед Ганнібал.
...
Дуже скоро Ганнібал зумів цим скористатися. У першому ж бою війська Мінуція потрапили в наперед підготовлену засідку, і лише своєчасний прихід їм на допомогу військ Фабія врятував армію Мінуція і його самого від повної поразки. Всоромившись своєї невдачі, Мінуцій знову повернув свої війська, вірніше, те, що від них залишилося, під начало Фабія. Звістка про це дещо змінила і ставлення до Фабія Максима деяких з римлян. Проте слова Тіта Лівія про те, що після порятунку ним армії Мінуція, «всі стали, хто як умів, звеличувати Максима до небес» (T. Liv. ХХII. 30. 7), є явним перебільшенням. Відтак, наступного року Фабія Максима вже не обрали ні диктатором, ні хоч би одним з консулів.
...

Примітки
* Тобто Ганнібал.
** Ці цифри втрат наводить Тіт Лівій. Інші античні історики дають дещо інші цифри втрат. Так, Полібій вважав, що зі всієї римської армії зуміли врятуватися втечею лише 370 вершників і 3 тисячі піхотинців, та ще 10 тисяч потрапило в полон, а «всі інші кількістю близько 70 тисяч пали з честю в битві» (Polib. ІІІ. 117. ). Евтропій повідомляє, що крім полеглого в бою консула Емілія Павла ще «20 консулярів і преторів і 30 сенаторів було полонено або убито, а також [загинуло] 300 знатних мужів, 40 тисяч воїнів, 3,5 тисячі вершників» (Evtr. ІІІ. 10. 3). Такі самі дані щодо втрат римлян у битві при Каннах, як Евтропій, дає і Павло Орозій (Oros. IV. 5). Плутарх вважав, що «загинуло 50 тисяч римлян, в полон потрапили 4 тисячі, та ще не менше десяти тисяч було захоплено в обох таборах після закінчення битви» (Plutarh. «Fabius». 16). Свої дані приводять також Аппіан, Зонара, Фронтін. Та за всіх відмінностей в повідомлюваних втрат абсолютно всі античні історики сходяться на тому, що втрати римлян були величезні, а поразка нищівна.

4. Усунення від влади і заслання Юлії Старшої, дочки імператора Октавіана Августа, а також його внука Агріппи Постума і внучки Юлії Молодшої
Акції з дискредитації були ефективною зброєю не тільки під час зовнішніх воєн. Зі встановленням в Римі імперського ладу дискредитація часто ставала єдиною зброєю, якою можна було усунути людину близьку до імператора. Саме ця зброя погубила єдину дочку першого імператора Риму.

 
Октавіан Август був одружений тричі. Два його перших шлюби укладалися з політичних міркувань і були недовгими, третій же раз він одружився з любові, узявши собі в дружини Лівію, жінку навдивовижу вродливу. Його не збентежило ні те, що Лівія була заміжня – він примусив її колишнього чоловіка з нею розлучитися, ні те, що у Лівії вже був син, Тиберій, ні те, що тоді Лівія була вагітна другим своїм сином, Друзом (Друзом Старшим). Октавіан любив Лівію і прожив з нею до кінця своїх днів, але дітей вона йому так і не народила. Єдиною дитиною Октавіана залишилася дочка від його другого шлюбу Юлія, відоміша в історії як Юлія Старша.
Важко сказати, чому шлюб Лівії і Октавіана був бездітним. Чи було це викликано хворобами Октавіана, чи хворобами Лівії? Чи було викликано небажанням Лівії народити йому дітей, чи іншими обставинами? Дізнатися про це зараз уже неможливо. Проте це викликало найгострішу боротьбу за право успадкувати владу.
Октавіан часто хворів, і ще не досягнувши сорокалітнього віку, почав замислюватися над тим, кому передати свої повноваження. Спадкоємцем він бачив чоловіка своєї дочки і видав її заміж дуже рано. 25 року до нашої ери 14-річна Юлія, за наказом батька вийшла заміж за молодого і знатного патриція Марцелла. Марцелл був осипаний почестями, але через два роки раптово помер, а дітей у них з Юлією ще не було. ... Ще через два роки, 21 року до нашої ери, Октавіан знову видав Юлію заміж Новим чоловіком його дочки став його соратник Марк Віпсаній Агріппа. Він був ровесником Октавіана і міг бути Юлії Старшій батьком, але він був найдосвідченішим полководцем, який у разі чого зміг би утримати владу. Чи могло 18-річне дівча суперечити батьку-імператорові? Вона стала дружиною Марка Віпсанія Агріппи і народила йому п'ятеро дітей – трьох синів і двох дочок.
Через три роки після їхнього весілля (18 року до нашої ери) Октавіан зробив Агріппу своїм співправителем.
Здавалося б піраміда римської влади абсолютно непорушна. У разі смерті Октавіана йому тут же успадковує Агріппа, а враховуючи те, що Агріппа вже був співправителем Октавіана, і те, що він був прославлений гучними перемогами в громадянській війні, навряд чи хтось зважився б оспорювати його владу.
Сини Лівії користувалися шаною і пошаною, їм, здавалося б, була забезпечена прекрасна кар'єра, – обидва стали полководцями, обидва осипалися нагородами. Утім, міцність їхнього становище була лише показною. Претендувати на вищу владу вони тоді не могли. Тим часом Октавіан старів, хворів, і його смерть могла спричинити за собою вельми сумні наслідки для Лівії і її синів. Річ у тім, що відносини між Юлією Старшої і Лівією завжди були украй напруженими. – Октавіан одружився на Лівії якраз того дня, коли його колишня дружина, Скрібонія народила йому Юлію. Дівчинка росла з батьком, але замість матері у неї була мачуха.
Напевно у Лівії завжди були побоювання, що у разі смерті Октавіана, Юлія Старша, ставши імператрицею, могла звести з нею рахунки. Лівії загрожувала смерть або заслання. Те ж саме загрожувало б і її синам. Для Октавіана вони були хоч і пасинками, але все таки синами улюбленої дружини. Для Агріппи ж вони були потенційними суперниками, що можуть вчинити заколот.
Чи могла Лівія не бути стурбована цим? Звичайно ж ні. Відкрито зробити щось, щоб змінити ситуацію на свою користь, вона не могла. Однак Лівія зовсім не збиралася спокійно чекати своєї долі і вела свою таємну боротьбу, хоча все, що нею робилося, робилося в глибокій таємниці. Лівія уміла вичікувати, а в плетінні інтриг була справді віртуозом.
12 року до нашої ери Марк Віпсаній Агріппа раптово помер, і це різко змінило ситуацію. Можна довго гадати щодо причини смерті співправителя Октавіана. Ніяких даних про те, що його смерть стала результатом отруєння немає, але Лівій ця смерть була явно вигідна.
Сини Агріппи, внуки Октавіана, були дуже малі, щоб утримати владу, у випадку, якщо б щось трапилося з Октавіаном. Думаючи про майбутнє, і вочевидь з підказки своєї дружини, Октавіан вирішив видати свою дочку за свого старшого пасинка. Тиберієві було вже близько тридцяти, і він, встигши проявити на той час і полководницькі, й управлінські таланти, цілком годився в наступники. Крім того цим шлюбом можна було назавжди примирити Юлію Старшу з Лівією і забезпечити благополучне майбутнє їм обом і всім їхнім нащадкам. Невеличка обставина – те, що Тиберій вже був одружений і мав сина, імператора не збентежила. 11 року до нашої ери пасинку було наказано розвестися з колишньою дружиною і одружитися на Юлії.
Тиберія обсипали почестями. Йому і його братові Друзу Старшому доручалися найвідповідальніші походи. Тріумф слідував за тріумфом. Чого ще могла б бажати людина, що мріяла зробити кар'єру? Але людині потрібна не тільки кар'єра.
Цей шлюб був обтяжливим для обох. Тиберій любив свою колишню дружину, а Юлія палала пристрастю до абсолютно іншого чоловіка. Воля імператора якийсь час примушувала їх жити поряд. Юлія навіть народила Тиберієві сина, проте коли немовля незабаром після народження померло, цей шлюб розпався. Тиберій категорично відмовився жити з Юлією. Спадкоємцями тепер вважалися два усиновлених Октавіаном старших внука, сини Юлії.
У звичайних людей розпад шлюбу часто призводить до ворожнечі, але рідко до серйозніших наслідків. У цьому ж випадку невдалий шлюб загрожував всій державній системі. Не бажаючи міняти своє рішення, Октавіан не давав дозволу на розлучення, проте в державі почалася прихована боротьба між прихильниками Юлії Старшої і прихильниками Лівії і її синів. Ставкою в цій боротьбі були життя і влада.
9 року до нашої ери Друз Старший, який успішно завершував підкорення Центральної Німеччини, раптово впав з коня і через тридцять днів помер від отриманих травм. Чи було це випадковістю? Можливо й так, як могла бути випадковістю і раптова смерть Агріппи. Але могло бути й так, що Агріппа був отруєний прихильниками Лівії, а падіння з коня Друза Старшого було підстроєно вже у відповідь тими, хто був близький до Юлії.
Друз Старший був похований зі всіма мислимими почестями, проте смерть брата ослабила можливості Тиберія. Тим часом підростали сини Юлії, і Октавіан вже цілком міг подумати про те, щоб зробити своїми спадкоємцями своїх старших внуків, а не Тиберія.
Не дивлячись на напружені відносини і практичний розрив між Юлією і Тиберієм, Октавіан продовжував надавати Тиберієві всі можливі почесті. 7 року до нашої ери він удостоїв його тріумфу за перемогу над сигамбрами, а 6 року до нашої ери надав Тиберієві трибунську владу строком на п'ять років, зробивши його практично своїм співправителем – адже ніхто, окрім правлячого імператора не удостоювався трибунської влади, проте чи був Октавіан щирий, чи просто робив це для того, щоб до того часу, поки підростуть його внуки, Тиберій не зважився на заколот? Правдиво на це питання міг би відповісти лише сам Октавіан.
Тиберій в щире розташування Октавіана не повірив. Того ж 6 року до нашої ери, коли йому була подарована трибунська влада строком на 5 років, Тиберій добровільно віддалився в заслання на острів Родос у супроводі лише одного єдиного друга і декількох рабів. Це не було випадковим рішенням – підростали сини Юлії Старшої, внуки Октавіана. Наближалося повноліття її старшого сина, Гая Цезаря. Октавіан умовляв Тиберія залишитися, але той чудово розумів, що якщо залишиться, імператор вимушений буде віддати наказ усунути його, щоб ніщо не перешкоджало стати імператором власному внукові, і визнав за краще перечекати декілька років далеко від Риму. До речі, так само свого часу вчинив Марк Віпсаній Агріппа, віддалившись з Риму на Родос в період піднесення першого чоловіка Юлії Старшої Марцелла.
Людині, що живе в ХХI столітті, побоювання Тиберія можуть видатися безглуздими. Однак його життя дійсно висіло на волосині, причому з роками ця волосина ставала все тоншою. Як пише про той період життя Тиберія римський історик Светоній Транквілл: «Коли він зробив поїздку на Самос, щоб побачити свого пасинка Гая, призначеного намісником Сходу, він помітив в нім відчуженість, викликану наговорами Марка Лоллія, його супутника і керівника. Запідозрили його і в тому, що зобов'язаним йому центуріонам, коли вони поверталися з побувки в табори, він давав двозначні листи до різних осіб, мабуть, підбурюючи їх до заколоту. Дізнавшись від Августа про цю підозру, він став безупинно вимагати, щоб до нього приставили людину з якого-завгодно стану для нагляду за його словами і вчинками. Він закинув звичайні вправи з конем і зброєю, відмовився від вітчиняного одягу, надів грецький плащ і сандалії* і у такому вигляді прожив майже два роки, з кожним днем все більш зневажений і ненависний. Жителі Немавса** навіть знищили його портрети і статуї, а в Римі, коли на дружньому обіді зайшла про нього мова, один з гостей схопився і присягнувся Гаю, що якщо той накаже, він негайно поїде на Родос і привезе звідти голову засланця» (Suetonius. «Tiberius». 12. 2-3; 13. 1).
Все навколо вже вважали, що дні Тиберія пораховані, і так, напевно б, і сталося, коли б не заступництво його матері. Октавіан продовжував любити Лівію і не міг віддати наказ стратити її сина. Однак Лівія чудово розуміла, що зі смертю чоловіка і з нею, і з сином неминуче розправляться. Їй просто необхідно було усунути Юлію, інакше Юлія усунула б її.
Позиції Юлії Старшої здавалися непорушними. Її батько – імператор. Її старші сини, Гай Цезар і Луцій Цезар усиновлені дідом і оголошені офіційними його спадкоємцями. Підростає її третій син, Агріппа Постум. Що могло б похитнути її становище? Що могло врятувати Тиберія, котрого Юлія ненавиділа?
Навіть простолюдини стали дивитися на Тиберія, як на людину приречену, і ті, хто ще недавно запобігали перед ним, поспішали вдарити поверженого. «Граматик Діоген на Родосі влаштовував вчені спори щосуботи; одного разу Тиберій прийшов його послухати в неурочний час, проте той не прийняв його і через раба запропонував йому прийти через сім днів» (Suetonius. «Tiberius». 32. 2).
Будь на місці Лівії інша жінка, їй залишалося б тільки плакати. Однак Лівія володіла залізною волею і змогла знайти спосіб змінити становище.
Ці способом стала дискредитація Юлії Старшої. Юлія, як і більшість тодішніх римських матрон, вела доволі вільний спосіб життя. При її дворі збиралася молодь, там бували модні поети, співаки, музиканти. До Юлії цілком відкрито залицявся Юл Антоній, син колишнього тріумвіра Марка Антонія. Він міг стати для неї вельми непоганим чоловіком – в усякому разі він чудово підходив Юлії і за віком, за становищем. 10 року до нашої ери він обирався одним з консулів. Чи могла вона мріяти про більш гідного чоловіка?
Чи можна було дорікати в розпусті молодій жінці, вже декілька років залишеній чоловіком за те, що вона полюбила іншого, тим паче що розлучення в Римі зовсім не вважалося ганьбою? Якби Юлії вдалося переконати батька дозволити їй розвестися з Тиберієм, можливо, вона могла б знайти своє щастя з Юлом Антонієм. Але цього не сталося.
В останні роки свого життя Октавіан став все більше уваги приділяти проблемам занепаду римської моралі. Причина була не тільки в тому, що імператор старів і не все сприймав так, як в юності, коли сам любив позалицятися до жінок. Занепад моралі справді зауважувався, і про це пишуть практично всі римські автори. Імператора ж цей занепад моралі дратував ще й тому, що розпуста призводила до зниження народжуваності, а низька народжуваність громадян підривала воєнну і економічну потужність держави. До кінця І століття до нашої ери римляни практично припинили засновувати нові колонії. Не вистачало і новобранців в армію. Грандіозні плани Октавіана з підкорення світу зривалися.
Ці настрої чоловіка зуміла вправно використати Лівія. В потрібний час Октавіану доповіли про те, що його дочка займається розпустою і ганьбить ім'я свого батька. Це трапилося 2 року до нашої ери. Лівія поклопоталася про те, щоб імператор вийшов з себе і розгнівався, а гнів імператора був страшний. Октавіан оголосив, що розриває шлюб Юлії і Тиберія, Юла Антонія змусили накласти на себе руки, а свою дочку Октавіан, прийшовши в шаленство, відправив у заслання на острів Пандатерія, причому «засланій Юлії він заборонив давати вино і надавати щонайменші зручності; він не підпускав до неї ні раба, ні вільного без свого відома, і завжди в точності дізнавався, якого той віку, зросту, вигляду, і навіть які у нього тілесні прикмети і шрами. Тільки п'ять років по тому він перевів її з острова на материк і небагато пом'якшив умови заслання; але про те, щоб її пробачити, марно було його благати» (Suetonius. «Augustus». 65. 3).
Це докорінним чином змінило співвідношення сил при імператорському дворі. Хоча у Юлії залишилися троє синів і дві дочки, з усуненням Юлії Старшої клан Лівії став перемагати. Спочатку їй вдалося умовити чоловіка усунути від справ вороже настроєного до Тиберія наставника Гая Цезаря, Марка Лоллія. Розуміючи, що буде далі, Марк Лоллій наклав на себе руки. Сімнадцятьма роками раніше, 16 року до нашої ери він потерпів поразку від германців і втратив цілий легіон разом з прапором легіону, але тоді Марк Лоллій і не подумав про самогубство. Тепер же, 1 року нашої ери, він це зробив. Через рік, 2 року нашої ери в Массилії раптово помер син Юлії Старшої Луцій Цезар, один із спадкоємців Октавіана. Випадковість? Раптова хвороба? Можливо. Та як би там не було, того ж року Тиберієві дозволено було повернутися до Риму, хоч і за умови, що він не займатиметься державними справами.
Офіційним спадкоємцем Октавіана Августа продовжував залишатися його старший внук. Вочевидь Гай Цезар намагався вступатися за матір – 3 року нашої ери умови її заслання були пом'якшені, і їй було дозволено перебратися зі всіма забутого острова в місто Регій на півдні Італії. Така зміна давала надії вважати, що заслання незабаром буде і зовсім відмінене, але 4 року нашої ери Гай Цезар спочатку був поранений під час свого візиту на схід, а потім, хоча його рана, здавалося б, не була смертельною, помер дорогою додому водному з невеликих міст в Лікії. Випадковість? Можливо. Тільки ось нового наставника замість відсттороненого вірного Марка Лоллія підбирала Гаю Цезарю вочевидь Лівія.
Після смерті двох старших внуків у Октавіана залишався ще один внук, Агріппа Постум. Але Октавіан призначає 4 року нашої ери відразу двох спадкоємців – Агріппу Постума і Тиберія. Причому, оскільки Агріппі Постумубуло тоді всього 14 років, головним спадкоємцем стає саме Тиберій.
Це була перемога Лівії, але перемога поки що не остаточна і не повна. Лівія добре розуміла, що якщо Агріппі Постуму вдасться підрости і показати себе гідним наступником, Тиберій знов може відправитися в заслання. До того ж Агріппа Постум, мабуть, добивався повернення з заслання своєї матері, а повернення до Риму Юлії Старшої також було вельми небезпечно для Лівії і Тиберія. Про повернення матері мріяли, напевно і дві її дочки, внучки Октавіана. Спільними зусиллями, вони могли умовити діда схаменутися.
Щоб не допустити цього, Лівія видала одну з дочок Юлії Старшої, Агрипину Старшу, за свого внука, Германіка, сина загиблого Друза Старшого. Для того ж, щоб усунути Агріппу Постума і його сестру, Юлію Молодшу, був застосований той же спосіб, що і для усунення їх матері – помилкові звинувачення і дискредитація.
Першою жертвою обмов поліг чоловік Юлії Молодшої, Емілій Павло. 6 року нашої ери він був звинувачений в підготовці перевороту і чи то страчений, чи то вимушений був накласти на себе руки.
Наступного року «за його низьку і жорстоку вдачу» (Suetonius. «Augustus». 65. 1) засилається на острів Планазія*** єдиний залишений в живих внук Октавіана Августа – Агріппа Постум.
Ще через рік 8 року нашої ери настала черга і для упертої внучки імператора Юлії Молодшої. Юлію Молодшу, так само як її матір, звинуватили в розпусній поведінці. Уміло використано було все, навіть давно відомі всьому Риму фривольні твори римських поетів, що бували при дворі Юлії Старшої****. Увірувавши в те, що дім Юлії Молодшої є кублом розпусти, Октавіан заслав внучку на острів Тример (сучасний острів Тріміті у південного побережжя Італії). Дісталося і її оточенню – десятки інших людей, що мали нещастя відвідувати будинок Юлії Старшої. були вислані на самі дикі околиці імперії.
Уміло проведені Лівією акції з дискредитації своїх супротивників виявилися нітрохи не менш страшною, але набагато ефективнішою зброєю, ніж отрута і ножі найманих вбивць. Засланці Октавіаном дочка, внук і внучка так і не повернулися з заслання*****, а Тиберій на абсолютно законній підставі і з волі Октавіана став його наступником.

Примітки
* Носіння тоги було привілеєм римських громадян. Особливим було і взуття, яке належало носити римським сенаторам і у жодному випадку не дозволялося носити простолюдинам і іноземцям. Одягаючи грецький одяг і сандалії, Тиберій підкреслював, що повністю відсторонився від яких-небудь справ в Римі.
** Немавс – сучасне місто Нім у Франції. Статуї Тиберієві були поставлені там в період його тріумфів.
*** Острів Планазія – один з невеликих острівців, недалеко від знаменитого острова Ельба, куди вісімнадцять з лишком сторіч опісля, 1814 року був засланий французький імператор Наполеон Бонапарт.
**** Докладніше про це, зокрема про долю римського поета Овідія, я пишу в своїй книзі «Властители Рима. Время правления Октавиана Августа и династии Юлиев-Клавдиев».
***** Агріппа Постум був таємно страчений 14 року нашої ери, відразу ж після смерті Октавіана Августа і приходу до влади Тиберія. Того ж року померла, через різко погішені умови заслання Юлія Старша. Юлія Молодша також не змогла повернутися з заслання. Вона померла у вигнанні у 28 році.
Володимир Дмитренко
автор книжок: «Розвідка та інші таємні служби Стародавнього Риму і його супротивників», «Володарі Риму» тощо

ДАЛІ БУДЕ ...