Навіщо на будинках сидять химери?
Тетяна Садиченко
Вам ніколи не спадало на думку цілком логічне запитання — навіщо у архітектурі готичних споруд використовували отих милих тварюк, яких називають химерами? Чого вони там сидять? Охороняють? Лякають?
Мені спадало. І от що я вам скажу.
Готичні химери зовсім не схожі на свій давньогрецький прототип (давні греки називали Химерою чудовисько, що дихає вогнем, з головою й шиєю лева, тулубом кози і хвостом дракона, за іншою версією Химера мала три голови — лева, кози і дракона). Всесвітньої популярності вони набули завдяки людиноподібним фігурам з крилами кажанів, козячими рогами, зміїними головами або орлиними кігтями, які встановлені біля башт Собору Паризької Богоматері.
Готична химера не відрізняється від горгулії — та ж потворна тварюка з тілом мавпи (або людини-горбаня), козлиними рогами, крилами кажана і іншими тваринними частинами тіл.
Для позначення такого монстра у архітектурі найчастіше використовується термін «горгулія». Спершу горгулія була особливим елементом архітектурного дизайну, який виконував не лише художні, але й побутові функції. Горгулії прикривали подовжені водостоки (або самі являлися такими, виводячи вологу з пащі), завдяки яким дощова вода лилася на землю на певній відстані від фундаменту будівлі і не підмивала його.
У перекладі зі старофранцузької «Gargouille» означає — горло, а слово «Gargoyle» використовує спільний корінь із словом «полоскання». Омонімами назви «Gargouille» у французькій мові стали фрази «водостічна труба» і «труба доменної печі».
Архітектурні горгулії з'явилися в XII столітті, а до XV століття у їх зовнішності стали переважати людські риси. Перші чудовиська, з такою виразною демонічною зовнішністю, розташовувалися на стінах і дахах католицьких соборів. Де вже аж ніяк не могли виконувати свою первинну водостічну функцію.
Отже, потвори зробили непогану кар'єру, можна сказати, здійснили американську мрію. Що ж до функцій, які виконували горгулії-кар'єристи у своєму новому амплуа, існує декілька теорій.
Згідно першої з них, враховуючи, що населення середньовічної Європи було переважно не писемним, горгулії разом з іншими скульптурними композиціями грали роль наочного навчального посібника (своєрідні комікси) з основ релігії й містицизму. Однак проти цієї теорії свідчить те, що значна висота багатьох готичних соборів не дозволяла людям розгледіти їх зовнішній декор із землі.
Достатньо обґрунтованими здаються припущення, згідно з якими горгулії захищали будинки від злих духів. Це може пояснити їх потворність — тварюки або відлякували сили темряви, або примушували їх думати, що будівля вже зайнята пекельними конкурентами.
А от англійський архітектурний історик Френсіс Блай Бонд висловив думку про те, що соборні горгулії могли бути своєрідними «слугами» церкви — диявольськими створіннями, що побачили силу Господа й що перейшли на його сторону.
Можливо, він і правий. Але знаєте, я все одно не люблю прогулюватися вночі біля Будинку з химерами (чи пак – з горгуліями). А раптом все ж таки оживуть…
Джерело: Часопис сучасної культури «Кульбіт»
